І знову лютий, і знову зустріч

Лютий – місяць зустрічі з випускниками . Гарна шкільна традиція . яка триває вже багато років. Дотримуються цієї традиції  і в нашій Зеленогайській  школі .

Цьогоріч школа зібрала декілька випусків – це випускники, які закінчили школу 20 років тому, 10 і 5. Зустріч – це завжди радість. Адже ніщо не замінить людське спілкування. Тому всі присутні були як одна родина, яку  об`єднала школа.

Підготували  свято зустрічі одинадцятикласники  нашої школи. Теплі слова подяки були сказані дирекції школи та вчителям. Учні вітали випускників минулих років  піснями, танцями, конкурсами, в яких ті брали активну участь. 

Дорогим гостем нашого вечора був випускник школи 1973 року Токар П.П., який працював у Зеленогайській школі піонервожатим у 1976-1982 р.р. Та на той час школа не була такою красунею, як тепер, а це були два старі приміщення. Про це також згадували вчителі-ветерани, які були бажаними гостями на цьому вечорі.

З 1966 по 1974 рік директором школи був Горбатюк Д. І. Було цікаво дізнатись, що свою діяльність Дмитро Іванович розпочав ще зовсім юним в Герцаївському районі с. Турятка та Маморниця. Потім працював у Боянській та Припрутській школі. І тільки в 1967р. став працювати в рідному селі директором школи. У 1874 році доля привела в наше село Польового М. І., який заради привабливої назви поселення обрав і свою педагогічну стежку. На той час школа розміщувалась у двох старих будівлях за 10 хвилин ходьби одна від іншої. Умови праці були не з легких, тому, коли постало питання про будівництво нового приміщення школи, то вагань не було. Сім разів довелось за свої кошти їхати в Київ для перепроектування школи, але Михайло Іванович розумів, що треба йти до кінця. Труднощів було багато, про які не все хочеться йому розповідати. Але все ж таки нову красуню-школу було здано в 1983 році.

На вечорі зустрічі були присутні й інші вчителі-ветерани, які пропрацювали у нашій школі не один десяток літ. Це Руснак О.А., Бумбак О.І., Морар А. Н., Гузун О.О. Низько воняємось перед Вами, ми, теперішні вчителі, для яких ви були наставниками. Пригадую уроки свого першого класного керівника Руснак О.А., виховні заходи, які ми готували після уроків, трудові десанти. Нічого прикрого згадати не можу. На кожному кроці Олена Андріївна вчила нас бути добрими, щирими, ввічливими. І своїй обраній професії я завдячую саме їй, своїй класній керівничці. Вона зуміла привити мені любов до літератури.

Хочеться згадати ще вчителів-ветеранів, які не змогли прийти на вечір зустрічі. Це Бажановська Н.І., Райлян О.В., Касатонов О.М., яких ми теж памятаємо, поважаємо і любимо.

Не було, на жаль, серед нас і тих, хто вже пішов у Вічність – це моя перша вчителька Малатинська Г.М., а також Потоцька Л.В., Митковська Л.А., Даник М.А., Малатинський Е.І., Бумбак О.Н., Довганюк М.Ф., Придолоб О.М., Паламарчук Л.І.

Усім нашим вчителям-ветеранам вчителька української мови та літератури Марчук Л. Г. присвятила свій вірш:

Слова хороші, вдячні, милі

Ми скажемо учителям.

Вони віддали мудрість, силу,

Щоб жити стало краще нам.

Вам, ветерани сивочолі,

Низький, аж до землі уклін.

Ми раді тут вітати в школі

Вчителів наших вчителів.

В цьому році нашій школі буде 35. Тому хочеться  усім сказати не до побачення, а до зустрічі. Адже круглі дати бувають не кожен рік.