В рамках роботи над проєктом ” Моя Батьківщина – Україна” ми вивчали життя та творчість неперевершеною особистості, перлини нашого села – Битяна Максима.
Перші кроки. Вишивка
Розпочалася ця історія доволі давно. Ще у 2014 році діяв при Зеленогайській школі гурток «Вишиванка», керівником якого була Туряк Світлана Артемівна. Відвідувало цей гурток багато дівчаток. Вчилися тримати голку в руках, створювати маленькі, але власні шедеври. Серед гуртківців була і Битян Дана, сестра Максима. Спочатку її захопило вишивання, в неї гарно виходило, але згодом вона закинула незавершену роботу і більше не поверталася до занять вишивкою.
Але та робота зацікавила Максима. Йому на той час було 10 років. Він довго розглядав лицьовий та виворітний бік вишивки, самотужки зрозумів техніку шиття і завершив розпочату роботу.
Рідні побачили його зацікавленість і згодом купили вже для нього тканину (канву) та нитки.
З того часу і почалася любов Максима до вишивання. Спочатку це були невеличкі вироби з дитячою тематикою. Згодом хлопець почав вишивати рушники, серветки, картини, ікони.
Працював і досі працює в одній техніці – хрестиком.
У роботах Максима вдало поєднуються традиційні геометричні (гуцульські) та квіткові (буковинські) мотиви. Вражає і багатство кольорів: від стриманих жовто – коричневих до яскраво – червоних, рожевих, жовтогарячих.
Особливе місце займають роботи, створені вперше:
перша серветка,
перший ясик (маленька подушка),
перший великодній рушник,
перша картина,
перший весільний рушник ( для сестри Дани)
Вишивка для хлопця – не просто творчість. Це своєрідний «релакс», який працює ще з дитинства. Як згадує про нього бабуся, Максим, ще навчаючись у школі, найбільше любив вишивання. Прийде, бувало, після уроків, то до шиття брався швидше, ніж до обіду. Міг годинами не випускати голки з рук.
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |